Back

ⓘ Месники (УПА)




                                     

ⓘ Месники (УПА)

"Месники" - назва куреня оперативної групи УПА-Захід Української Повстанської Армії, який у 1944–1947 роках діяв під командуванням Івана Шпонтака на території Галичини, в основному на Закерзонні, зокрема у складі тактичного відтинку "Бастіон" воєнної округи "Сян".

Головною метою діяльності була оборона українського населення Закерзоння, зокрема Любачівщини та Ярославщини, від виселення з рідної землі, в тому числі в часи акції "Вісла", а також від нападів польських збройних формувань, цивільних банд, військових формувань вермахту, Війська Польського та НКВС. Крім виконання інших бойових завдань, на підрозділи куреня також було покладено завдання охорони Крайового Проводу ОУН Закерзоння.

Свій початок веде від першого створеного на території Посяння весною кінець березня-початок квітня 1944 року відділу Української Народної Самооборони УНС - сотні "Месники", що діяла у складі 2-ї Воєнної Округи "Буг" та в кінці травня 1944 року, разом з іншими підрозділами ВО-2 "Буг", була перейменована у відділ УПА.

Сотня з аналогічною назвою "Месники" функціонувала також у складі куреня Української Народної Самооборони, а пізніше куреня УПА "Скажені" на території Івано-Франківської області під командуванням Олекси Химинця псевдо "Благий".

                                     

1. Структура

З утворенням 27-го тактичного відтинку "Бастіон" курінь став його основною бойовою одиницею. За даними польського дослідника Вєслава Шота, до складу ТВ-27 "Бастіон" також входили окрема сотня "Бриля", яка прибула на Закерзоння в 1946 році з України й нараховувала більш ніж 80 повстанців, та сотня "Сагайдачного", котра налічувала більш ніж 60 повстанців, а загалом сили відділів УПА становили понад 560 вояків, з яких 420 - власне особовий склад куреня "Месники".

                                     

1.1. Структура Командування

Першим і єдиним командиром сотні, а пізніше куреня "Месники", до останнього дня діяльності підрозділу був Іван Шпонтак. Він же одночасно командував згодом утвореним 27-м Любачівським Тактичним відтинком "Бастіон" Перемишильщина, який належав до Військової округи-6 "Сян", групи УПА-Захід.

Заступником командира підрозділу вважався командир першого відділу. В сотні "Залізняка" ним був командир 1-ї чоти Іван Шиманський "Шум", в курені "Месники" - він же, як командир першої сотні Месники-1. Згодом Іван Шиманський традиційно залишився заступником, навіть перебравши восени 1945 року командування сотнею Месники-3.

                                     

1.2. Структура Почет

Почет, або почот - штабний відділ, невелика за кількістю група бійців орієнтовно - до пяти чоловік, які відбирались з особового складу підрозділу та підпорядковувались безпосередньо його командиру. Позаяк обставини не дозволили сформувати в курені повноцінний почет, фактично Шпонтак керував загоном одноособово. До складу почту входили писар Степан Ханас "Яровий" і 4-5 звязкових командира куреня та одночасно його охоронців. До обовязків почету належали:

  • особиста охорона командира;
  • вістуна звязкового між командиром та підлеглими йому підрозділами;
  • виконання спеціальних завдань, наприклад, провідника в особливих випадках, нагляд за штрафниками, збереження та переховування таємної інформації тощо.

В Івана Шпонтака "Залізняка", скажімо, ці функції в різний час виконували:

  • "Мурин" Маркевич Степан, 22 роки, уродженець села Німстів;
  • "Сталевий" Пирко Степан Василь), 23 роки, уродженець села Лівча;
  • "Кіт" Комар Федір, 18 років, уродженець села Люблинець Старий;
  • "Мило" Піпка Олександр, 22 роки, уродженець села Улазів;
  • "Козак", 22 роки, уродженець Равщини;
  • "Коваленко" Колосівський Теодор Федір), 22 роки, уродженець Нового Села;
  • "Козак" Кордан Андрій, 21 рік, уродженець с. Вислок-Горішній, автор спогадів, опублікованих в 2006 році Обєднанням Українців "Закерзоння" під назвою "Один набій з набійниці. Спомини вояка УПА з куреня Залізняка".

Мали свій почет й інші командири сотень та чот куреня "Месники". Зафіксовані випадки як переведення бійців почту від одного командира до іншого, так і переходу бійця разом з командиром до іншого підрозділу.



                                     

1.3. Структура Підрозділи

Відділ був створений як сотня Української повстанської армії, яка з моменту формування мала назву сотня "Месники", або, за псевдом її командира, сотня "Залізняка". Пізніше на її основі створено курінь, що в різні періоди діяльності нараховував у своєму складі від двох до пяти сотень: "Месники-1", "Месники-2", "Месники-3", "Месники-4", "Месники-5".

                                     

1.4. Структура Сотня "Залізняка"

Утворена в березні 1944 року. Командир Іван Шпонтак. До командного складу сотні також входили:

Діяла до 15 листопада 1944 року. Реорганізована у курінь "Месники" у складі двох сотень під загальним керівництвом Івана Шпонтака.

                                     

1.5. Структура Сотня "Месники-1"

Утворена 15 листопада 1944 року після поділу особового складу сотні "Залізняка" на дві частини та поповнення новобранцями. Командиром призначений Іван Шиманський псевдо "Шум", з жовтня 1945 року - Михайло Ухань псевдо "Бойко", "Умань", з лютого 1946 року - Василь Щирба псевдо "Підкова", з квітня 1946 року Григорій Мазур псевдо "Калинович". До командного складу сотні також входили:

                                     

1.6. Структура Сотня "Месники-2"

Утворена 15 листопада 1944 року після поділу особового складу сотні "Залізняка" на дві частини та поповнення новобранцями, зокрема з групи самооборони околиць сіл Башня Долішня та Нове Село командир - "Крук" і групи самооборони околиць сіл Нова Гребля та Суха Воля командир - "Підкова". Командиром призначений "Метелик" інше псевдо - "Петренко", з 26 грудня 1944 року - "Біс", З березня 1945 року - Михайло Ухань псевдо "Бойко" та "Умань", з жовтня 1945 року по вересень 1947 року - Іван Шиманський псевдо "Шум". До командного складу сотні також входили:

                                     

1.7. Структура Сотня "Месники-3"

Утворена в березні-квітні 1945 року. Командиром призначений "Біс", з липня 1945 року - Микола Тарабань псевдо "Туча", з вересня 1945 року - Теодор Булас псевдо "Балай", з червня 1946 року по серпень 1947 року - знову Микола Тарабань. До командного складу сотні також входили:

                                     

1.8. Структура Сотня "Месники-4"

Утворена влітку 1945 року. З весни 1946 року - як вишкільна. Командиром призначений Василь Ярмола псевдо "Яр". Після закінчення навчання восени того ж року більшість стрільців та командирів переведена в сотню "Месники-5". У жовтні 1946 року Василь Ярмола переведений до 28 Тактичного Відтинка "Данилів", де був призначений командиром сотні "Вовки-1" куреня "Вовки". Командир з листопада 1946 року по вересень 1947 року - Григорій Левко псевдо "Крук". До командного складу сотні також входили:

                                     

1.9. Структура Сотня "Месники-5"

Утворена влітку 1946 року. Командиром призначений Григорій Левко псевдо "Крук". Восени 1946 року, після закінчення навчання в вишкільній сотні "Месники-4", більшість її стрільців та командирів переведена в сотню "Месники-5", яка після того перейменована в сотню "Месники-4" під командуванням Григорія Левка.

                                     

1.10. Структура Окремі підрозділи

Крім звичайних стрілецьких роїв в складі сотні та, пізніше, куреня були також відділи, що використовували дещо відмінне озброєння чи виконували інші функції.

Сотня "Залізняка" мала обслугу протитанкової гармати та мінометну ланку, які підпорядковувалися безпосередньо Івану Шпонтаку. Остання, за спогадами Андрія Кордана, який певний час був в ній мінометником та заступником командира ланки, складалася з шести бійців під командуванням колишнього капрала мінометної батареї Війська Польського на прізвище Боднар. Крім них обох, до складу ланки входили також амуніційні, в обовязки яких входило перенесення складових частин міномета й боєприпасів до нього та охорона мінометника під час стрільби. В "мирний час" мінометна ланка перебувала завжди при штабі. Сотня мала також транспортний рій, котрому належала польова кухня та декілька підвід для перевезення військового майна. Четверта чота деякий час була кавалерійською.

Так само була мінометна ланка в складі куреня "Месники". А ще - обслуга пускової установки реактивних снарядів. За спогадами Андрія Кордана сторінки 112–113, іще одна з ланок, яка налічувала 5 повстанців, складалася з венерично хворих бійців. Зважаючи на стан тодішньої медицини й наявність ліків, вони були невиліковні. А їх завданням було, крім іншого, здобування при першій-ліпшій можливості будь-яких медикаментів як для себе, так для потреб куреня.

Недовгий час існував також так званий "Барвінок" - штрафний рій, в якому відбували кару бійці підрозділу, котрі певним чином порушили військову дисципліну. Але одночасно ці провини не були тяжкими й не заслуговували на покарання смертю. Коли Кордан за наказом "Залізняка" перевіряв штрафників, до складу "Барвінку" входило 8 осіб під командуванням колишнього ройового сотні "Месники-3". Для прикладу, провина командира рою, Василя Чорнія на псевдо "Бич", полягала в тому, що він самовільно продовжив надану йому відпустку й запізнився з терміном прибуття в загін на три тижні. Під час нападу 2 березня 1945 року спецпідрозділів НКВС на Грушку та Мриглоди, де розміщувалися постоєм, відповідно, 1-ша та 2-га чота сотні "Месники-2", бійці "Барвінку" звернулися до командування з проханням першими виступити на допомогу товаришам і таким чином спокутувати провину, на що отримали відповідь від Івана Шпонтака:

За проявлені під час військової операції безстрашність й мужність покарання за порушення дисципліни з повстанців-членів "Барвінку" було знято достроково.



                                     

2. Особовий склад

Сотня "Залізняка" налічувала у своєму складі 4 повстанські чоти, сотні "Месники-1", "Месники-2", "Месники-3" та "Месники-4" - по 3 чоти, кожна з яких складалася з 3 роїв.

Поповнення особового складу куреня відбувалося, як і в інших підрозділах УПА, на добровільній основі. Ось як про це пише Петро Мірчук:

Польські дослідники Шота і Щесняк в книзі "Дорога в нікуди" пишуть, що в грудні 1945 року, згідно зі звітом командира куреня Шпонтака, надісланого командиру Військової округи "Сян" Мирославу Онишкевичу "Оресту", особовий склад підрозділу, сумарно 394 бійці, мав такий вигляд:

  • сотня "Месники-1" командир "Калинович" - 112 повстанців;
  • сотня "Месники-2" командир "Шум" - 118 повстанців;
  • сотня "Месники-3" командир "Туча", згодом "Балай" - 164 повстанці.

За даними Петра Содоля, влітку 1946 року сили куреня були зорганізовані в пять сотень від "Месники-1" по "Месники-5" включно, котрі нараховували в своєму складі 14 чот, 42 рої та близько 500 повстанців. В книзі Андрія Кордана на сторінці 66 названо дещо інше число на той момент - близько 600 вояків.

Згідно з оцінками документів, котрі були в командування Оперативної Групи "Вісла" перед початком операції "Вісла", на день 1 квітня 1947 року підрозділи куреня "Месники", сумарно 363 бійці, нараховували:

  • сотня "Месники-4" Григорія Левка "Крука" - 71.
  • сотня "Месники-3" Михайла Тарабаня "Тучі" - 90;
  • сотня "Месники-1" хорунжого Григорія Мазура "Калиновича" - 100 повстанців;
  • сотня "Месники-2" хорунжого Івана Шиманського "Шума" - 101;


                                     

3.1. Амуніція Озброєння та боєприпаси

На початковому етапі на озброєнні повстанців була, в основному, легка стрілецька зброя німецької, мадярської й голландської армій, якою були озброєні вояки Української допоміжної поліції, інших формувань, а також озброєння Війська Польського, котре залишилось після боїв 1939 року і, в меншій мірі, Червоної Армії, котре залишилось після боїв 1941 року. Була навіть зброя, що збереглася ще з часів існування армії Австро-Угорщини.

Як правило, кожен рій мав один-два ручні кулемети та іншу автоматичну пістолети-кулемети ППШ-41 конструкції Георгія Шпагіна та MP-40 "Шмайсер" й напівавтоматичну самозарядні гвинтівки Токарєва СВТ-40 зброю. Але більшість повстанців була озброєна австрійськими крісами "Манліхер", гвинтівками системи "Маузер" німецького й польського виробництва та Мосіна радянського виробництва. Як додаткова особиста зброя також використовувались бельгійські 9 мм пістолети системи Браунінга "Хай Пауер", пістолети "ТТ" та ручні гранати. Ці види стрілецької зброї та гранати були типовими для озброєння відділів УПА.

Боєприпаси для зброї, а це, в основному, патрони калібру 7.62 мм та 9 мм, знаходили на місцях колишніх боїв, або здобували як військові трофеї в ході бойових операцій.

Ще, крім того, на озброєнні сотні були два важких станкових кулемети "Максим", три важких бункерових кулемети "токарєва" очевидно, МТ Максима-Токарєва, модернізований Ф. В. Токарєвим під ручний та прийнятий на озброєння Червоною Армією в 1925 році той же кулемет "Максим"), два 80-міліметрові гранатомети калібру 81.4 міліметра), та одна протитанкова гармата малого калібру), так звана "сорокапятка").

Використовували партизани й зброю реактивної дії. Зокрема, 6 жовтня 1945 року в бою за село Нова Гребля повстанцями вперше на території ТВ "Бастіон" було застосовано ракету німецького виробництва, яку бійці куреня називали "Ф-1" або "скрипачем", а польське населення - "ревучою коровою" пол. ryczaca krowa. Мова йде про зброю типу німецького реактивного гранатомету "Фаустпатрон" чи "Панцерфауст" нім. Panzerfaust - броньовий кулак, аналог американської "базуки" та праобраз сучасного РПГ-7; ймовірніше, про значно потужнішу німецьку 150 мм реактивну міну 15 cm Nebelgranate, або навіть ще потужнішу німецьку 210 мм ракету 21 cm Wurfgranate, які в підрозділах вермахту застосовувались, наприклад, як снаряди для реактивних мінометів Небельверфер різних калібрів. Але заводський реактивний шестиствольний 150-мм міномет "Nebelwerfer 41" важив 540 кг, пятиствольний міномет "Nebelwerfer 42" калібру 210-мм - також 540 кг, що унеможливлювало їх транспортування в лісових умовах. Тому, для використання реактивних снарядів повстанцями, в партизанських зброярнях на Холмщині було виготовлено спеціальну одноствольну переносну пускову установку, так званий "торпедник", котрий мав довжину біля двох метрів та важив 80-120 кілограмів. Пізніше цю зброю було також застосовано 21 листопада 1945 року в бою проти штабу польських "червоних" підрозділів в селі Дахнові. Нею ж наступного дня, 22 листопада, знищено залізничний міст на річці Шкло Скло біля станції поблизу села Сурохів, що знаходилась на відстані 8 кілометрів від міста Ярослав.

Ось як в своїх спогадах описує озброєння сотні "Месники-2" напередодні бою в містечку Любича-Королівська 8 березня 1946 року повстанець куреня Євстахій Кметь на псевдо "Сойка":

За даними майора Війська Польського Вєслава Шота, котрі були надруковані в "Військовому історичному огляді" пол. "Wojskowy Przeglad Historyczny" в 1963 році, орієнтовно в 1946 році курінь мав наступну автоматичну зброю: Сотня "Месники-1" - 9 ручних кулеметів при особовому складі понад 100 чоловік;

Сотня "Месники-2" - 3 важкі та 16 ручних кулеметів і 51-мм міномет ймовірно, німецький легкий 50-мм міномет зразка 1936 року нім. 5cm leichter Granatwerfer 36), або радянський ротний 50-мм міномет зразка 1938 чи 1940 року рос. 50-мм ротные миномёты образца 1938 и 1940 годов), при особовому складі близько 160 осіб;

Сотня "Месники-3" - 10 ручних кулеметів та 30 пістолетів-кулеметів на 90 бійців;

Сотня "Месники-4" - 8 ручних кулеметів на 71 повстанця.

                                     

3.2. Амуніція Обмундирування

На початковому етапі одягнуті та обуті повстанці були в різноманітний одяг та взуття: форму Червоної Армії та військових структур, в яких партизани служили раніше, домашнє вбрання. З часом обмундирування поповнювалось за рахунок воєнних трофеїв та, при необхідності, підганялось по фігурі.

                                     

4. Допоміжні служби

Для здійснення медичного забезпечення кожна сотня мала в своєму складі санітара, лікаря, або обох одночасно. Так само в кожній сотні був свій інтендант для постачання повстанців продовольством, речовим та обозно-господарським майном, а також обслуговування побуту особового складу. Мав курінь і людей, що займалися пошивом та ремонтом взуття і одягу. З спогадів Андрія Кордана:

                                     

5. Співпраця з місцевим населенням

Прання одягу повстанцям сотні Залізняка, а згодом куреня "Месники", та догляд за недужими й пораненими бійцями підрозділу в районі дислокації часто здійснювали дівчата та жінки, члени Українського Червоного Хреста. Вони ж, як правило, виконували функції звязкових. Постачанням продуктів харчування займалися так само українські мешканці навколишніх сіл в координації та під організаційним керівництвом місцевої сітки ОУН, яка, наприклад, на Закерзонні у межах дії воєнної округи "Сян" в 1947 році перед початком проведення операції "Вісла" нараховувала кілька тисяч членів при загальній кількості бійців УПА на цих теренах близько 2 500. Ось як про це написано на сторінці 87 у спогадах Андрія Кордана:

Після утворення в селах загонів місцевої самооборони, так званих Самооборонних Кущових Відділів СКВ, їх члени, які набагато краще знали місцеві умови, часто використовувались підрозділами куреня як провідники, а також як допоміжна військова сила в операціях, котрі вимагали для свого здійснення більшої кількості бійців.

Із спогадів Юрія Судина, 1933 року народження, про свого старшого брата Дмитра Судина, що народився в 1928 році у селі Старий Люблинець й восени 1944 року вступив в ряди місцевого СКВ "Трембіта", котрий співпрацював з куренем УПА "Месники":

                                     

6.1. Історія Історія створення

Існують дещо відмінні версії подій, які привели до утворення цього підрозділу Української повстанської армії:

  • Згідно з спогадами Андрія Кордана, члена Рава-Руської повітової команди Української допоміжної поліції й безпосереднього учасника тих подій, надрукованими в книзі "Один набій з набійниці. Спомини вояка УПА з куреня Залізняка", події розгортались трохи інакше. Німецьке командування, занепокоєне непоодинокими випадками переходу поліції до рядів УПА, вирішило відправити під конвоєм 9-ти німецьких фельджандармів на чолі з лейтенантом повітову команду з міста подалі від лінії фронту, що наближалась. Колона на підводах рухалася з Рави-Руської в напрямку Любачева. По дорозі до неї ще приєднались поліцейські з станиці села Потелич. Після цього на дорозі, що вела через ліс, конвой був обстріляний з автоматичної зброї. Поліцаї, більшість з яких напередодні була попереджена Іваном Шпонтаком про можливий напад, миттєво сховалися в рови й на вогонь не відповідали. З німецьких солдатів врятуватися вдалось лише замикаючому колону кінному фельджандарму, який зумів утекти. Після бою колишні поліцаї разом з підводами під командуванням Шпонтака подались в лісові нетрі, а кінцевою точкою їх маршруту став присілок села Камяна Гора.
  • Згідно з книгою "Партизанськими дорогами з командиром "Залізняком", написаній на основі спогадів 11 колишніх бійців куреня "Месники", наприкінці березня 1944 року Іван Шпонтак, який на той момент був десятником, заступником повітового коменданта Української допоміжної поліції в Раві-Руській, після зімітованого бойовиками ОУН нападу на відділення поліції в Раві-Руській, разом з групою приблизно 30 поліцейських ніби кинувся в погоню за ними, а насправді приєднався з підлеглими до боївки.

Так чи інакше, ці дії були проведені за дорученням й попереднім узгодженням з ОУН б так майстерно, що після доповіді уцілілого фельджандарма німецьке командування було переконане в тому, що Шпонтак з підлеглими всі загинули чи взяті у полон радянськими партизанами. Висланий на пошуки загін, котрий складався з представників поліції та армії й посилений танкетками, не знайшов жодного їх сліду, оскільки всі члени групи переховувались за допомогою місцевої мережі ОУН. Згодом повітовий командир української поліції поручник Штохмаль, коменданти станиць та фірмани з підводами були відпущені, тому близько 10 поліцейських повернулись до Рави-Руської, а ті, котрі залишились, після відповідної перевірки, котру проводив Окружний Провідник ОУН Іван Грабець псевдо "Гармаш", вступили в ряди Української повстанської армії. Командиром відділу призначено Івана Шпонтака, який прийняв псевдо "Залізняк". На присілку втікачі перебували близько двох тижнів, а коли розвідка повідомила про німецьку облаву, що наближалась, перейшли на постій в порожню лісничівку біля Нового Села.

Перед Великодніми святами повстанці попрямували до села Гораєць пол. Gorajec Любачівського повіту. Проводиться поповнення підрозділу новими бійцями: приходять з відділень Української допоміжної поліції з Дикова, Любачева, Любичі Королівської, Олешич, Тарногроду, колишні військовослужбовці вермахту, зокрема дивізії "Галичина", з інших допоміжних формувань: Веркшуців нім. Werkschutz, підрозділи збройної охорони промислових обєктів й Баншуців нім. Ordnungspolizei, поліція порядку Шуцполіції всієї Львівщини, добровольці з навколишніх сіл: Новий та Старий Люблинець, Жуків, Німстів, Нове Село, Улазів, Новий Диків та Старий Диків, Горинець, Брусно, Лівча, та навіть з Закарпаття. Командиром новоствореної першої чоти став Іван Шиманський псевдо "Шум", другої - Теодор Булас "Балай", третьої за даними Кордана - "Суслик". Таким чином на початок квітня 1944 року сотня нараховувала вже в своєму складі близько 180 партизанів й перейшла до активних дій. Як пише в своїх спогадах Андрій Кордан сторінка 178, одного осіннього дня 1947 року вони з Теодором Колосівським на псевдо "Коваленко" згадували своїх старих бойових побратимів та їх подальшу долю. З майже 200 повстанців "першого набору" добровольців, за їхніми підрахунками, на той момент залишилось живими лише 16 осіб)

                                     

7. Тактика

В своїй збройній боротьбі командування "Месників" використовувало переважно партизанську тактику засідок на попередньо обраних та підготовлених теренах. Проводили відділи куреня, в разі виявлення їх противником, й оборонні бої, для чого місце перебування повстанців заздалегідь облаштовувалось окопами, вогневими позиціями. Менше було наступальних операцій проти ворожих підрозділів, які знаходилися в обороні. Військовополонених, яких захоплювали під час проведення акцій, нерідко, якщо вони не були замішані в злочинах проти українського населення, після проведення агітаційних бесід відпускали. Ось як згадує про наслідки бою в селі Нова Гребля 6 жовтня 1945 року, в результаті якого взято в полон близько 25 польських військовослужбовців на чолі з капітаном, Степан Маркевич "Мурин", який на той час входив до почту Івана Шпонтака:

Паралельно відбувався допит їхнього командира:

Після закінчення сутички, або в разі незадовільного її перебігу, партизани намагалися відірватися від супротивника й непомітно змінити місце дислокації. Таким чином підрозділи рейдували, хоча й на досить обмеженій території Закерзоння. З одного боку - польсько-український кордон, густо обсаджений військами НКВС, спецпідрозділи якого проводили операції й на території Польщі. З іншого - землі, на яких, чим далі на захід, вглиб Польщі, щораз меншим ставав серед населення процент українців, які були своєрідним "запіллям" озброєному формуванню. Крім того, маневруючи, треба було обороняти це населення й охороняти військове керівництво Закерзонського краю.

Великі військові операції, з концентрацією та використанням сил сотні чи й більше, здійснювалися в період з весни по осінь. В зимовий час, коли наявність снігу допомагала противнику виявити перебування підрозділу по слідах на землі, а відсутність листя на деревах - з повітря, сотні, як правило, ділились на окремі чоти чи навіть рої, які діяли самостійно, підтримуючи звязок між собою та з командуванням. Нерідко частину зимового періоду повстанці перебували в підземних сховищах криївках, бункерах, які могли розташовуватись як в населених пунктах, так і поза ними. Із спогадів Андрія Кордана сторінки 134–135:

Там же дано опис харчових запасів та устаткування, що знаходилось в ній, а саме: дві пятсотлітрові бочки води, два мішки сухарів, пятдесят кілограмів сала, пять кілограмів паленого ячменю, примус, столітрова бочка бензину, столітрова бочка спирту.

                                     

8. Результати діяльності

За три з половиною роки бойових дій курінь провів біля двох сотень різноманітних операцій. Заатаковано 3 міста, які охоронялись військовими підрозділами та міліцейськими силами. В обороні українського населення від грабунку та депортації знищено 5 залізничних станцій та їх гарнізони, 16 автомобільних та 14 залізничних мостів, 4 поїзди, 14 станиць польської міліції.

Але в боротьбі з чисельно значно переважаючими силами противника повстанці не змогли виконати своє головне завдання - забезпечити мирне життя українців на рідних землях Закерзоння.

В той же час, як зазначає автор-упорядник книги "Бастіон і Батурин. УПА та підпільна адміністрація ОУН в Ярославщині, Любачівщині та Томашівщині в рр. 1944–1947: Документи і матеріяли" Мирослав Іваник в своїй статті "УПА на Посянні зарис проблематики", курінь "Месники" на Посянні зокрема та військові відділи УПА на Закерзонні в цілому зробили те, що не вдалось іншим:

                                     

9. Демобілізація

25 травня 1947 року бойові сотні одержали лист Проводу УПА зі словами:

На початку вересня 1947 року Підпільний Провід ОУН та Головне Командування УПА на Закерзонні прийняло рішення про розпуск українських збройних формувань та підрозділів на цьому терені. На території 27 Тактичного відтинку "Бастіон" таке розпорядження командирам сотень куреня "Месники" видав особисто Надрайонний Провідник Микола Радейко "Крим".

В подальшому шляхи бійців підрозділу розійшлись. Повстанці, котрі вирішили продовжувати боротьбу далі, проривалися разом зі зброєю на територію радянської України. Інші прийняли рішення припинити збройне протистояння й вирушали для подальшої легалізації поодинці та малими групами у протилежних напрямках: в СРСР, куди були депортовані їх рідні сталінським режимом в основному - в Львівську й Тернопільську область УРСР, чи на захід і північ Польщі, куди, на так звані "Віднайдені землі" територію, яка після Другої світової війни відійшла від Німеччини на користь Польщі, родини були виселені Військом Польським під час операції "Вісла". Ще одна частина партизанів, котрі в ці буремні роки втратили своїх близьких або не знали їх місцезнаходження, невеликими відділами збройно переходили через територію Польщі, Чехословаччини, Австрії в ту частину окупованої Німеччини, яку контролювали союзники.

Для прикладу, командир куреня "Залізняк" разом з Андрієм Корданом "Козаком" та Федором Колосівським "Коваленком" 23 жовтня 1947 року залишили Сінявський ліс і вирушили в Чехословаччину. 1 листопада перетнули польсько-чехословацький кордон й попрямували до рідні Івана Шпонтака в Капушани. Перезимувавши, "Козак" та "Коваленко" 24 червня 1948 року подалися на захід, а їх командир залишився з рідними. В дорозі, уникаючи погоні, вони розлучилися. Наприкінці серпня-на початку вересня Андрій перетнув чехословацько-німецький кордон, згодом перейшов радянську окупаційну зону та дістався до англійської. Помер в 1986 році. "Залізняк" в 1960 році заарештований прокомуністичною владою Чехословаччини та переданий Польщі. Засуджений до смертної кари, яку в 1961-му замінили на довічне увязнення. Відсидів 20 років, звільнений у листопаді 1981, повернувся до рідні у Словаччину. Помер в 1989.

                                     

10. Цікава інформація

  • В липні 1944 року, після тимчасового обєднання сотень "Залізняка", "Голуба", "Ема", "Яструба" та боївок підпільної сітки ОУН разом - понад 1000 бійців, загальне командування над ними та організацію спільного переходу німецько-радянської лінії фронту доручено колишньому полковнику Української Галицької Армії.
  • В криївці, описаній Андрієм Корданом, він та Степан Ханас, упорядковуючи за наказом командування курінний архів, провели безперервно майже пів року, починаючи з 1 листопада 1946 року й аж до кінці квітня 1947.
  • Курінь "Месники" мав свій марш. Він був створений політвиховником сотні "Залізняка" та куреня "Месники", а пізніше - редактором журналу УПА "Лісовик", що видавався на Закерзонні, Петром Василенком, уродженцем села Війтівці, колишнім студентом педагогічного інституту та вчителем на Полтавщині.
  • Крім виконання інших бойових задач, підрозділ здійснював охорону членів Керівництва Крайового проводу ОУН Закерзоння, який розташовувався на цій же території.
                                     

11. Див. також

  • Мирон Сич - син бійця куреня "Месники" Олександра Сича, єдиний етнічний українець у Сеймі Республіки Польща
  • Ханас Степан - боєць УПА "Камінь" куреня "Месники"
  • Вовки УПА
                                     

12. Посилання

  • Партизанськими дорогами з командиром "Залізняком" 940.7Kb
  • Вони віддали життя за свободу! автор: Вороний Михайло, Вісник Любачівщини №20, Львів – 2012. – 96 стор.
  • Партизанськими дорогами з командиром "Залізняком" DOC формат
  • Степан Гуль - повстанець з Нового Села автор: Щирба Володимир
                                     

13. Джерела

  • Андрій Кордан "Козак". Андрій Кордан "Козак": "Один набій з набійниці. Спомини вояка УПА з куреня Залізняка". Упорядник - Микола Дубас. - Торонто-Львів, 2006. - С. 243, ISBN 966-553-552-8.
  • Квазіенциклопедія ОУН-УПА: Шпонтак Іван
  • Організація УПА у польській літературі, переклад з "Zarys Rozwoju Organizacji Ukrainskich Nacjonalistow i Ukrainskiej Powstanczej Armii, що появилась у "Wojskowy Przeglad Historyczny", І Kwartalnik, Rok VIII., Warszawa 1963, Styczen-Marzec, стор. 163–217", Вісті комбатанта
  • Літопис УПА. Торонто 1989 - Львів 1995
  • Мирослав Іваник, Михайло Бохно. Бастіон і Батурин. УПА та підпільна адміністрація ОУН в Ярославщині, Любачівщині та Томашівщині в рр. 1944–1947: Документи і матеріяли. - Торонто-Львів, 2012. - С. 627.
  • J.Czapla, Walka z OUN-UPA w latach 1944-1947/ Kuren "Zelezniaka" Z walk preciwko zbrojnemu podziemiu, Warszawa, 1966
  • Партизанськими дорогами з командиром "Залізняком" - Дрогобич: Видавнича фірма "Відродження", 1997 359 с., ISBN 966-538-009-5