Back

★ Австрофашизм

Австрофашизм
                                     

★ Австрофашизм

Австрофашизм - авторитарний політичний режим, встановлений у Австрії 1933 - 1934 канцлером Енгельбертом Дольфусом, проіснував до аншлюсу 1938 року. Термін австрофашизм застосовується, як правило, лівими істориками й політиками Австрії та Німеччини, тоді як представники правих партій надають перевагу нейтральному Standestaat. Режим Дольфуса-Шушніга багато в чому використовував практику державного устрою Італії за Муссоліні, звідси назва австрофашизм. Введений лідером соціал-демократів Отто Бауером. Зустрічається також вислів "зелений фашизм"

                                     

1. Передумови до заколоту

Перша Австрійська республіка, заснована 1918 року, була політично розділена двома непримиренними політичними силами - соціал-демократами, що спирались на міський пролетаріат перед усім у Відні й блоком правих партій, що користувались підтримкою католицької церкви, селянства та дрібної буржуазії християн-соціалісти, пізніше Вітчизняний фронт. Обидва угрупування мали бойові організації, що складались із тисяч фронтовиків Першої світової війни.

Перша кривава сутичка між ними сталась у травні 1927 у Шаттендорфі, в липні того ж року у Відні було убито 89 чоловік із них 85 - на боці соціал-демократів. Попри це, в цілому кінець 1920-их років був досить успішним для австрійської економіки, що дозволило піднімати оплату праці й будувати муніципальне житло для робітників та державних службовців. Велика депресія, що почалась наприкінці 1929, призвела до масового безробіття й поставила хрест на соціальних програмах, що знову загострило боротьбу правих та лівих.

Праві ідеологи розповсюдили у суспільстві думку про те, що "західна демократія" й парламентська форма держави неприйнятні для Австрії, в травні 1930 бойова організація правих, Хеймвер, склала так звану "Корнойбурзьку клятву" - про боротьбу за повну ліквідацію парламентської демократії та заміну її "владою патріотів" в широкому союзі із загалом та церквою. Соціал-демократи виграли місцеві вибори 1932 року у Відні, праві сили, що зазнали поразки, остерігались поразки й на загальнонаціональних парламентських виборах, й узяли курс на силове захоплення влади та скасування демократичних виборів взагалі. Цей курс активно підтримав Беніто Муссоліні.

                                     

2. Заколот 1933 року

В лютому 1933 християн-соціалісти спровокували парламентську кризу у зв’язку з ухваленням закону про мінімальну оплату праці. Після того, як парламентські читання зайшли у глухий кут, й три спікера поспіль подали у відставку, 4 березня 1933 канцлер Дольфус розпустив парламент. Потім йшла низка дій, що встановили корпоративну диктатуру:

  • Вересень - термінове будівництво концтаборів.
  • 10 травня - скасовано всі вибори - від муніципальних до федеральних.
  • 31 березня - оголошено поза законом Шуцбунд - бойову організацію соціал-демократів.
  • 20 травня - засновано Вітчизняний фронт - широка коаліція правих сил та церкви, опора режиму Дольфуса.
  • 26 травня - заборонено діяльність комуністичної партії.
  • 7 березня - відновлено чинність прийнятого 1917 рок закону воєнного часу нім. Kriegswirtschaftliches Ermachtigungsgesetz, що забороняв масові зібрання, мітинги, встановлював цензуру й державний контроль над економікою.
  • 11 листопада - відновлено смертну кару за вбивство, підпал, вандалізм, знищення чужого майна.
  • 12 березня - віденський кардинал Теодор Інніцер публічно закликав католиків підтримати заколот. Церква, з несуттєвими застереженнями, стала однією з опор нового режиму.
  • 28 жовтня - папа Пій XI заявив підтримку "видатним державним мужам Австрії".
  • 10 квітня - скасовано республіканський закон про відокремлення школи від церкви. Автор цього закону, міністр освіти Отто Глокель, опинився у концтаборі Веллерсдорф й помер невдовзі після звільнення у 1935 році.
  • 19 липня - заборонено діяльність НСДАП.
  • 15 березня, прикриваючись законом 1917 року, поліція перешкодила возз’єднанню парламенту християн-соціалісти бойкотували возз’єднання, й до парламенту прийшли тільки ліві й "великонімці" - прихильники об’єднання з Німеччиною.
  • 16 серпня - держава й церква уклали конкордат скасований німецькою стороною після аншлюсу.
                                     

3. Події 1934 року

В лютому 1934 дії поліції проти соціал-демократів в Лінці спровокували лютневе повстання 1934 року в Австрії, загинуло до 1600 чоловік. Слідами повстання було заборонено й розгромлено соціал-демократичну партію та пов’язані з нею організації. Масового характеру набули воєнно-польові суди, що мали право покарання смертю через повішання, для окремих звинувачуваних, які мали цінність для християн-соціалістів, було збережено можливість помилування. Першим повішеним "у три доби" став звинувачений у підпалі божевільний карлик Петер Штраус, за ним були повішені десятки видатних соціал-демократів та профспілкових чиновників.

30 квітня-1 травня 1934 відбулись останні в історії Першої республіки збори законодавців цілком підконтрольних режиму Дольфуса, на яких було прийнято так звану Травневу конституцію нім. Maiverfassung. Конституція, ухвалена 1 травня 1934 року, замінила державний лозунг першої республіки "Австрія - демократична республіка. Право належить народу" лозунгом станової клерикальної держави: "В ім’я Бога Всемогутнього, що дарує всі права, австрійський народ отримав цю конституцію для своєї християнської німецької союзної держави, побудованої на становому принципі".

                                     

4. Політика режиму в 1934 - 1938 роках

В економіці австрофашисти провадили курс на "всестанове примирення" й відмову від класової боротьби. Незалежні профспілки було замінено на об’єднання робітників та працедавців, а у 1935 було відновлено цехи за середньовічним зразком. Офіційно визнане безробіття у 1933 досягло піку в 26 % 557 000 чоловік, й за час правління австрофашистів знизилось приблизно вдвічі без урахування прихованого безробіття. Приблизно так само знизилась і доля соціальних видатків держави. Уряд, як міг, захищав внутрішній ринок митними бар’єрами і вводив обмеження у внутрішній торгівлі, але не мав тривалих економічних планів.

Вільні вибори народних представників було замінено на внутрішню конкуренцію всередині Вітчизняного Фронту й Австрійського Картельного Союзу нім. Osterreichischer Cartellverband - союзу студентських організацій під опікою церкви. В обмін на політичну підтримку Дольфус пропонував студентам гарантоване працевлаштування й допомогу з житлом. І партійні функціонери АКС, і його рядові члени були широко представлені в органах влади й правліннях підприємств, від членів АКС вимагалась відмова від націонал-соціалістичної, комуністичної ідеологій та присяга на вірність національній становій державі. Слід зазначити, що репресіям піддавались лише найбільш злісні супротивники режиму. Так лідери соціал-демократів Карл Реннер і Фріц Адлер продовжували жити в Австрії.

Дольфус був найстійкішим ворогом німецького впливу, та, за його власними словами, поставив за мету "перегітлерити" нім. "uberhitlern" Гітлера у боротьбі за розуми й симпатії австрійців. Однак у липні 1934 Дольфус був убитий австрійськими есесівцями під час спроби нацистського заколоту. Використовуючи суперечності між Гітлером та Муссоліні, його наступник Курт Шушніг зумів тимчасово призупинити спроби захоплення влади з боку німецьких та місцевих націонал-соціалістів. Однак у 1936 Муссоліні, що передбачав неминучий аншлюс, відмовився від суперечок з Німеччиною через Австрію, тим самим "здавши" незалежну Австрію. Режим агонізував до 12 березня 1938, коли Перша республіка перестала існувати юридично.

                                     

5. Сучасні оцінки

В Австрії оцінки дослідників залежать від близькості до соціал-демократів, що ввели термін "австрофашизм", чи до Народної партії, яка вважає Дольфуса й Шушніга своїми попередниками.

                                     

6. Література

  • Hans Schafranek: Hakenkreuz und rote Fahne. Die verdrangte Kooperation von Nationalsozialisten und Linken im illegalen Kampf gegen die Diktatur des Austrofaschismus. In: Bochumer Archiv fur die Geschichte des Widerstandes und der Arbeit, No.9 1988, pp. 7 - 45.
  • Jill Lewis: Austria: Heimwehr, NSDAP and the Christian Social State in Kalis, Aristotle A.: The Fascism Reader. London / New York.
  • Erika Weinzierl: Der Februar 1934 und die Folgen fur Osterreich. Picus Publishers, Vienna 1994.
  • Stephan Neuhauser: "Wir werden ganze Arbeit leisten" - Der austrofaschistische Staatsstreich 1934, ISBN 3-8334-0873-1.
  • Hans Schafranek: Sommerfest mit PreisschieSen. Die unbekannte Geschichte des NS-Putsches im Juli 1934. Czernin Publishers, Vienna 2006.
  • Emmerich Talos, Wolfgang Neugebauer: Austrofaschismus. Politik, Okonomie, Kultur. 1933 - 1938. 5th Edition, Munster, Austria, 2005, ISBN 3-8258-7712-4.
  • Lucian O. Meysels: Der Austrofaschismus - Das Ende der ersten Republik und ihr letzter Kanzler. Amalthea, Vienna and Munich, 1992.
  • Manfred Scheuch: Der Weg zum Heldenplatz. Eine Geschichte der osterreichischen Diktatur 1933 - 1938. Publishing House Kremayr & Scheriau, Vienna 2005, ISBN 978-3-218-00734-4.
                                     
  • початку 1930 - х, коли канцлером був обраний Енгельберт Дольфус. Докладніше: Австрофашизм Представник Християнсько - соціальної партії Енгельберт Дольфус прийшов
  • католицьких та італо - фашистських впливів. Див. також: Історія Австрії та Австрофашизм У 1890 - х роках такі члени - засновники консервативно - клерикальної Християнсько - соціальної
                                     
  • австрійських СС в липні 1934 року, але створений ним режим, відомий як австрофашизм проіснував до аншлюсу 1938 року. В політиці повоєнної Австрії, так само
  • повалила демократичну республіку в 1934 році і встановила режим, створений австрофашизм під захистом фашистської Італії. Адольф Гітлер, диктатор нацистської
  • соціал - демократів у місті були 1934 1945 роки, коли в країні запанував австрофашизм а потім і нацизм після аншлюсу У Відні жили і працювали композитори

Users also searched:

австрофашизм, історія австрії. австрофашизм,

...

Encyclopedic dictionary

Translation
Бесплатно и без рекламы
не нужно скачивать или устанавливать

Pino - логическая онлайн игра, в основе которой находится тактика и стратегия. Это ремикс на шахматы, шашки и уголки. Игра развивает воображение, концентрацию внимания, учит решать поставленные задачи, планировать свои действия и логически мыслить. Не важно сколько у вас фишек, главное как они размещены!

интеллектуальная игра онлайн →